Юрій Луценко, військовослужбовець ЗСУ запасу, сторінка ФБ. Спомин до річниці Тараса Григоровича. В грудні 22-го нас підняли о 4-й по тривозі. Стався прорив під Іванівським. 28 Одеська бригада, яка день як зайшла в Бахмут, терміново потребувала картинку з наших мавіків. Вставати було легко — у спалці розбомбленого медучилища було десь 2-3 градуси, за бортом 10, тому ніхто особливо не роздягався.Вкинули в бойового корча комплект дронів, антену, старлінк, бандерабанку і вйо.
В штабі сказали — отуди. Наскільки прорвалися підари — зорієнтуєтеся на місці, але щоб картинка була не пізніше 6-ї! Треба чортів вибивати.
Поїхали. На кожній посадці питаємо — є наші попереду?
Відповідь стандартна: біс його знає.
Нарешті, за 1,5 км до каналу 3 гранатометники спг нам кажуть: гоп-стоп, далі орки.
Розклалися, запустилися. Дали відео в 5-50. Підари шниряють по нашому захопленому ВОПу, декілька наших 200-их біля бруствера.
Дали координати. Арта 28-ї наводиться. Міняємо мавіки каруселлю: один висить, другому перезаряжаємо акумулятори.
Збираюся вилізти з окопу запустити з руки дрона. В цей час із того боку заїжджає 2 чорних буси, з них вивалюється півтора десятка тулубів.
Камуфляж. Жодних опізнавальних стрічок.
Курять. Триндять по російськи. Всі.
І то російська не знайома, не російська з українським глухим г, а справжня, 100% чужа.
От і припливли… Їх 15-18. Нас троє і три спгшника в посадці збоку.
Тихо знімаю автомат із запобіжника.
Прикидую, з чого почати.
Тут з бліндажа вилазить Свят Бойко. Він на голову вищий мене, стирчить над окопом, як Єйфелева, курва, вежа. «Дай боже, козаки!» кричить наш поет-пісняр-командир екіпажу. «З якого організму?»
Тулуби завмерли. Ні слова, лиш переглядуються.
В повітрі іскрить.
Свят хапається за автомат.
Я пересмикую затвор.
«А мы не знаем, как правильно на дай боже отвечать» — витискає котрийсь.
«На слава Украине — героям слава. Это нас учили.
А на дай боже еще нет. Мы из Одессы»
«От жеж в ковіньку твою, курчий син. Ми ж вас ледве не постріляли! Запам'ятайте: перше речення з незнайомцем — українською! Хоч Слава Україні, хоч віршик з дитсадка. Бо мова — це пароль. Це перевірка свій-чужий! Втямив?» — вичитує Свят.
Героям слава! — дружньо відповідають встепер вже рідні одеські тулуби…
……. ……….. ……….
Через пару годин арта зачистила ВОП, нарахували 16 дохляків.
Одесити закріпилися на позиціях.
Все буде Україна, Тарасе Григоровичу.
